Автор 
Колись претендуючи на роль глобального лідера, Володимир Путін наразі опинився у ролі пасивного глядача. Його позиції у світовій політиці суттєво послабилися, а здатність диктувати умови змінилася необхідністю вдаватися до відвертого блефу.
Нинішня Росія стрімко відходить на задній план, перетворюючись на гравця другого ешелону. Витратна війна в Україні, напруженість навколо Ірану та тотальна залежність від волі Пекіна фактично знищують колишні важелі впливу Кремля.
На сторінках Newsweek з’явився аналіз, що підтверджує цю тенденцію.
Криза довкола Ірану наочно продемонструвала нову реальність: Москва була відсутня там, де вирішувалися ключові питання. Путін з’являвся у цій історії лише як епізодичний персонаж, що різко контрастує з войовничою риторикою його оточення про велич Росії.
Роль Москви у світовій ієрархії
Ситуація на Близькому Сході підтверджує статус РФ як держави другого ешелону. Попри намагання Кремля видавати себе за один із полюсів сили у форматі БРІКС, іранська криза довела зворотне.
Росія все ще здатна створювати загрози, проте стратегічні рішення світового рівня дедалі частіше ухвалюються без її участі.
Економічні та ресурсні виклики агресора
Військова потужність Москви вичерпується на українських фронтах.
Експерти Центру Карнегі зазначають, що більша частина ресурсів агресора наразі заблокована у тривалому конфлікті, який виснажує російську економіку та матиме важкі наслідки для суспільства у майбутньому.
Відносини з Китаєм теж далекі від паритету. Інститут досліджень безпеки ЄС наголошує на глибокій нерівності: Пекін зберігає свободу маневру, тоді як Москва стає все більш залежним і вразливим партнером.
Цікавим є порівняння з НАТО, де союзники можуть дозволити собі суперечити Вашингтону, як це було під час іранської кризи. Чи здатен Кремль бодай у чомусь відмовити Китаю – питання, яке залишається без ствердної відповіді.
Енергетичний шантаж також втрачає свою силу. За даними Єврокомісії, частка російського газу в ЄС впала з 45% до 12% станом на 2025 рік, а стратегія поступової повної відмови від імпорту остаточно вибиває цей інструмент з рук Путіна.
Загальна картина невтішна для РФ: загрузнувши в Україні та втративши ринки Європи, Москва змушена діяти у вкрай обмеженому просторі, який визначає Пекін.
Дипломатичне фіаско у посередництві
Промовистим фактом стало те, що роль головного миротворця у конфлікті в Ірані перебрав на себе Пакистан. Саме Ісламабад зараз займається організацією переговорних процесів, ігноруючи амбіції Москви.
Росія виявилася непотрібною як дипломатичний інструмент навіть для свого останнього серйозного союзника в регіоні. Кремль більше не має авторитету кризового менеджера.
В результаті РФ опинилася у позиції зацікавленого спостерігача, який не надав Ірану жодної реальної підтримки у критичний момент. Навіть чутки про передавання розвідданих для атак на цілі США були сприйняті у Вашингтоні без особливої тривоги.
Стратегічний договір, підписаний у січні 2025 року, не став повноцінним оборонним альянсом. Це лише свідчить про те, що обидва партнери – і РФ, і Іран – не мають ресурсів для гарантування взаємної безпеки.
Цей союз має чітко окреслені межі, які закінчуються там, де потрібно виявляти силу великої держави за межами власного вогнища війни.
Економічні вигоди від хаосу
Якщо Москва і отримала якісь переваги від війни в Ірані, то вони мають суто випадковий характер. Аналітики Chatham House та Council on Foreign Relations називають це “економічним подарунком”, але не досягненням Путіна.
Зростання доходів відбулося через стрибок цін на нафту та пом’якшення санкційної політики США щодо російської сировини задля стабілізації ринку.
За оцінками Reuters, нафтові надходження Москви у квітні могли подвоїтися до 9 млрд дол. завдяки цим факторам. Проте це не ознака домінування, а лише використання обставин, створених іншими гравцями.
Держава, яка фінансово залежить від рішень Вашингтона щодо санкцій, не може вважатися суб’єктом, що керує світовим порядком.
Фактор Китаю та візит Трампа
Залежність Росії від Пекіна стає асиметричною. Китайська сторона має “стратегічну гнучкість”, тоді як Росія критично залежить від китайських ринків для реалізації нафти та закупівлі товарів першої необхідності для ведення війни.
Така ієрархія руйнує міф про рівноправну антизахідну вісь. Росія тут відіграє роль молодшого партнера з обмеженим функціоналом.
Очікуваний візит Дональда Трампа до Китаю у травні 2025 року лише підкреслить цей розрив. Для Пекіна відносини зі США та питання Тайваню є пріоритетними, тоді як інтереси Москви залишаються на периферії.
Росія наразі змушена діяти виключно в межах, які їй дозволяє Китай, що остаточно позбавляє її статусу вершини світового устрою.
Інструментарій гібридної війни
Попри слабкість, у Путіна залишаються певні важелі впливу, які він може використовувати для дестабілізації. Це кібератаки, втручання в політичні процеси країн НАТО та ядерний шантаж.
На фронті Москва може намагатися змінити ситуацію шляхом застосування новітньої зброї, як-от систем “Орешнік”, або через посилення тиску на українську оборону.
Також залишається варіант прихованої підтримки Ірану, щоб створити проблеми для США, хоча це може закрити шлях до будь-яких компромісів з адміністрацією Трампа.
Такі дії – це тактика “руйнівника”, а не лідера. Це поведінка гравця, який намагається зіпсувати гру іншим, не маючи сил для створення власної.
Фінал епохи нав’язування умов
Близькосхідна криза зірвала маску з Кремля, оголивши його реальні можливості.
Росія все ще небезпечна і здатна лякати світ, проте її здатність диктувати умови глобального порядку згасає.
Реальність така: армія застрягла в Україні, бюджет залежить від цін на нафту, а зовнішня політика – від настроїв у Пекіні. Європейський ринок енергоносіїв для Москви фактично закритий.
Карти в руках Путіна ще є, але це набір слабкого гравця. Його єдиний шанс – блеф, адже диктувати правила гри він більше не спроможний.
Коментарі