Автор 
У столиці ОАЕ стартує новий етап тристоронніх консультацій за участі України, США та Росії. Зустріч, що розпочинається 4 лютого, проходить під акомпанемент чергової ескалації — масованого обстрілу української енергетики, що суттєво підриває довіру до намірів Кремля.
Головним каменем спотикання залишається територіальний аспект та формат безпеки. Поки Захід обговорює ідею буферної зони на Донеччині, Москва висуває ультимативні вимоги, які експерти вже охрестили прихованою капітуляцією. На фоні цього єдиним реальним проривом може стати розблокування процесу обміну полоненими, про що раніше згадував секретар РНБО Рустем Умєров.
Найбільший ризик криється у російському баченні контролю над деокупованими чи демілітаризованими територіями. Кремль категорично відкидає присутність миротворців ООН, наполягаючи на введенні власних «немілітарних формувань» після виходу ЗСУ з Донецької області.
«Ми чудово розуміємо, що таке поліція та Росгвардія. Це ті самі збройні сили Росії, які повністю захоплять цю територію. І не факт, що Росія туди не зайде зі зброєю», – застерігає голова ГО «Україна в НАТО» Юрій Романюк.
Аналітики вказують на низку загроз, які несе такий сценарій:
- Фактична повна окупація регіону під виглядом «буферної зони»;
- Відсутність міжнародних гарантій безпеки через блокування місій ООН;
- Використання Росією «поліцейських» підрозділів як повноцінних бойових одиниць.
Поки тривають дискусії в Абу-Дабі, у Вашингтоні формується власна стратегія примусу до миру. Ексміністр закордонних справ Павло Клімкін зауважує, що команда Дональда Трампа планує змістити акцент із прямого постачання зброї на жорсткий економічний тиск. Ключовим інструментом мають стати нафтові санкції, здатні критично обмежити експорт російської сировини до таких країн, як Індія.
Важливо розуміти, що для американської адміністрації українське питання є лише частиною масштабної геополітичної гри. До порядку денного переговорів із Путіним входять також:
- Питання стратегічних наступальних озброєнь;
- Розподіл сфер впливу в Арктиці;
- Глобальне протистояння з Китаєм.
Таким чином, політична частина домовленостей 4 – 5 лютого залишається під великим питанням. Росія традиційно використовує гуманітарні поступки, як-от обмін полоненими, як «ширму» для просування неприйнятних територіальних вимог, що перетворює переговорний майданчик на зону особливого ризику.
Коментарі