Вижив серед пекла: історія штурму на Донеччині від бійця “Дикого Поля”

Максим, військовослужбовець 128 окремої бригади морської піхоти «Дике Поле», пережив бої, які змінюють назавжди. Колишній співробітник СБУ і охоронець дітей одного з українських олігархів, він став на фронт у перші дні війни, залишивши позаду родину та трьох дітей.

Один із боїв на Донеччині Максим пам’ятатиме все життя: п’ятигодинний стрілецький бій, під час якого з групи товаришів вижив лише він.

Після одного з перших поранень він потрапив до шпиталю, проте швидко повернувся на позиції. Максим розповідає, що після першої доби нервового та фізичного напруження організм почав діяти автоматично.

“За весь час війни Бог мене милував: жодного осколкового чи кульового поранення. Єдине серйозне — акуборотравма, через яку не міг піднятися після евакуації. Більше нічого критичного не було”, — ділиться Максим.

Командир, дізнавшись про вибух міни за два метри від нього, сказав: «Ти народився в сорочці».

Максим пішов на штурм разом із командиром роти та трьома бійцями з першої роти. Його завдання — відбити позиції супротивника. Бій тривав п’ять годин. Командир загинув у перші півтори години, ще один боєць із першої танкової роти також не вижив. Залишилося троє — Максим та двоє товаришів.

Під час бою один із бійців отримав численні осколкові поранення. Максим пішов рятувати іншого товариша, який намагався викликати медиків, хоча рація була перебита.

“Я йому кажу: ‘Спускайся вниз — там медики з першої танкової, а ми винесемо нашого’. Він спустився. Ми замотали пораненого, зробили все можливе — він був живий. Виносили на м’яких ношах, але це було складно, тому я попросив тачку й почав спускатися вниз”, — згадує боєць.

Під час штурму Максим зіткнувся із гранатометом МК‑19 та ворожим взводом. Він відреагував миттєво, засипавши гранатами посадку, з якої вели вогонь, і поранений товариш вижив.

Після бою Максим залишався під наглядом медиків. Два дні він провів у тимчасовому приміщенні, майже ні з ким не розмовляючи.

“На штурмі не було моменту, коли перед очима пролітає все життя. Ти просто робиш свою роботу. Чітко розумієш: або виживеш, або залишишся там. Найстрашніше було, коли по мені стріляв гранатомет російський військовий — снаряд влучив у гілку і відлетів убік. Мабуть, у мене був янгол-охоронець”, — розповідає Максим.

Його історія — приклад того, як мужність та холодний розум на полі бою допомагають виживати у найекстремальніших умовах і залишатися живим, незважаючи на втрати побратимів.